Історія гурту

Жвавий і бадьорий лідер гурту “Mad Heads XL” Вадим Красноокий завжди радо іде на контакт з пресою. Тож наша розмова відбулась без жодних перепонів. Під час бесіди головна “скажена голова” (так перекладається назва гурту) поділився з нами думками про стан української музики в Україні, “формат” і “неформат”, а також розповів ще багато цікавинок із життя гурту.

– Вадиме, найперше що б хотілось дізнатись, так це про літери “XL”. Що змінилося в гурті після їх додавання до назви гурту, і що вони означають?

– Букви означають розмір, який перш за все і змінився – було троє музикантів, стало шестеро. Очевидно, що такі значні зміни позначаються і на звучанні гурту, і на його іміджі, і на багатьох інших речах.

– Зараз ти граєш музику дещо іншого формату. Через це тебе ніколи не звинувачували у зраді рокабілі?

– Дивись: Елвіс Преслі давно помер, а Браєн Сетзер живе у Сполучених Штатах. Ні, здається, в Україні немає нікого, хто зробив би для рокабілі більше, ніж я. Відповідно, тут просто немає людей, які б мали моральне право щось таке мені закидати.

– З чим все ж таки пов’язана зміна стилю? Ска грати легше ніж рокабілі?

– Хіба я справляю враження людини, яка шукає легких шляхів?! До того ж, ми не граємо ска, та й сказати відверто, слово „рокабілі” до нашої старої музики теж підходило досить умовно. Я використовую елементи різних існуючих стилів для створення власної музики, і всі зміни, які відбуваються, пов’язані насамперед із тим, що цікаво грати мені і музикантам, які зі мною. Будь-які інші причини – другорядні.

– В останні роки ваша музика стала більш "форматною" для радіопростору. Підлаштовуєтесь під масового слухача?

– По-перше, ніхто точно не знає, що таке „український радіоформат”, тому навмисне підлаштовуватись під нього – не просте завдання. По-друге, маю відчуття, що в останні роки радіопростір певною мірою підлаштовується під нас, хоча б тому, що в ефірі почали з’являтися українські виконавці. Як відомо, довгий час все, що “made in Ukraine”, було неформатом. Українських виконавців в ефірі все ще замало, але тенденція позитивна. Нарешті, чого навчилися власне ми, так це вибирати і пропонувати станціям із своїх пісень ті, що можна назвати “radio friendly”, тобто такі, що більше підходять для ефіру.

– Чи не доводилось вам платити за розкручування своїх пісень у теле- і радіопросторі?

– Ні. У нас немає “дурних” грошей, з якими ми б могли таке робити.

– Яка музика, на твою думку, є "неформатною" для українців?

– На індивідуальному рівні у кожного свій формат, і смаки можуть бути досить різноманітні. А щоб зрозуміти, що слухає і, відповідно, що не слухає ціла нація, непогано було б глянути на рейтинг продажу музичних дисків, але, на жаль, такого рейтингу в Україні поки що не існує, оскільки рекордингові компанії не люблять ділитися подібною інформацією.

– Крім співу, ти спробував себе ще й у ролі радіоведучого. Розкажи трішки про відчуття і твою передачу "Рокабільний психоз".

– „Рокабільний психоз” на різних радіостанціях живе вже майже 9 років. Крім того, веду ще кілька програм. Для мене це є дуже добра практика, яка дозволяє вільно почуватися в ефірі, коли я потрапляю туди у якості музиканта.

– А в самого ніколи не виникало бажання відкрити власну радіостанцію і "крутити" на ній музику різних форматів?

– Мені більше подобається створювати свою музику, аніж крутити чужу.

– На твою думку, чи є в Україні люди, які можуть реально і об’єктивно критикувати українську музику?

– Авторитетних критиків, які б мали значний вплив на суспільство і могли б своєю рецензією підняти чи поховати чий-небудь новий альбом – таких точно нема. А взагалі, мені здається, що українська музика наразі більше потребує всілякої підтримки і пропаганди. От коли матимемо її забагато, настане час для критики.

– Як сам ставишся до критики у твою сторону?

– Шукаю в ній корисне для себе, коли можливо. А так – не переймаюся.

– Багато співаків перед виходом на сцену здійснюють певні ритуали, вірять в забобони і носять амулети. А чи є щось таке подібне у тебе?

– У нашій групі прижився один давній ритуал – ми регулярно репетируємо. Працює дуже добре (сміється). Що ж до амулетів – виходячи на сцену, завжди маю на шиї гітару. Це мій талісман.

– Чи є у тебе кумир, і хто може вплинути на твою творчість найбільше?

– Кумири – це щось таке релігійне... Я просто слухаю музику інших виконавців, і якщо вона мені подобається, то неминуче впливає на мою власну. Хто більше подобається, той більше і впливає. Останнім часом найбільше вплинув Ману Чао. За кілька тижнів матиму нагоду з ним познайомитися особисто, оскільки будемо виступати на одній сцені в Чехії.

– Перед виходом на сцену алкоголь вживаєш?

– Для настрою я цього не потребую, до того ж добре знаю із досвіду минулих років, що кількість алкоголю неминуче впливає на якість виконання. Звісно, вплив цей негативний. Коли доводиться виступати на морозі, можу трохи розігрітися чимось міцним, щоб пальці до струн не примерзали.

– Які плани у "скажених голів" на літо? Будете працювати чи відпочивати?

– Постараємось розбігтися на пару тижнів, щоб „перезавантажити систему”, а в основному – працюємо. У нас багато концертів, в тому числі два великих фестивалі в Європі. Крім того, зараз на екрани вийде новий відеокліп, але за місяць – два треба б вже знімати наступний. Ну і, зрештою, є багато нових задумок, які можуть перетворитися на  нові пісні, якщо присвятити їм певний час.